1. 1

   Посланці змінювали один одного з двох причин: втрата або спотворення попереднього послання та зверненість його лише до одного народу, а не до інших.

2. 2

   Якщо ж послання збережене від спотворення і звернене до всіх людей, обидві причини усуваються разом.

3. 3

   Усунення причини тягне за собою усунення наслідку, адже у мудрості не залишається підстави посилати знову.

﴿مَّا كَانَ مُحَمَّدٌ أَبَا أَحَدٍ مِّن رِّجَالِكُمْ وَلَٰكِن رَّسُولَ اللَّهِ وَخَاتَمَ النَّبِيِّينَ ...﴾

Оскільки обидві причини зміни усунуті збереженістю та всезагальністю послання, воно мусить бути завершальним — і завершеність є вимогою мудрості, а не голим твердженням.