Історія християн знала дві хвилі розділення. Перша — віровчительна й рання, що оберталася навколо розходження про природу Месії, мир йому; від неї у п'ятому столітті відділилися давні східні церкви. Друга — пізня: Східна Церква відійшла від Західної 1054 року, а протестантизм відділився від католицтва 1517 року — через владу папи та джерело закону, а не природу Месії, бо три конфесії згодні в рішеннях ранніх соборів.

Коран указав на це розділення та на перекручування, що ввійшло в попередні Писання, і роз'яснив, що завершальне послання прийшло охоронцем попереднього, що підтверджує його й виправляє.

Причини розколу та поділу

Віровчення було встановлене на церковних соборах, а не переданим поза сумнівом текстом: Нікейський собор 325 року постановив божественність Месії, мир йому; Константинопольський 381 року — божественність Святого Духа; Халкідонський 451 року — дві природи, і від нього відкололися давні східні церкви.

До цього додається відсутність безперервного ланцюга передачі: у християн немає тексту, записаного мовою, якою говорив Месія, — арамейською; Євангелія були написані грецькою через десятиліття після нього, а імена їхніх авторів було їм присвоєно у другому столітті, а не при написанні. Двері тлумачення розчинилися навстіж.

Потім і самі Євангелія розходяться в переданні подій; з найясніших прикладів — розходження в родоводі Месії між Матвієм (1:1–16) та Лукою (3:23–38) у числі поколінь та іменах предків.

Як іслам зняв цю суперечку

Іслам зняв цю суперечку, відновивши чисте єдинобожжя та проголосивши Бога вільним від співучасника й від сина — сура «аль-Мумінун», аят 91.

Коран виклав істину про Ісу, сина Мар'ям, мир йому: що він раб Божий і Його посланець, не більше й не менше — сура «аль-Маїда», аят 75.

І Бог зробив Коран охоронцем попереднього, що підтверджує його й виправляє, збереженим від додавання та втрати, тож він став тим джерелом, до якого повертають ці розходження, а його власний текст не оспорюється.

Висновок

Історичний і текстологічний погляд разом указують, що розділення християн не було випадковістю, але плодом перерваного ланцюга передачі та перекручування, що ввійшло в текст. І що завершальне послання прийшло з тим, що знімає це розходження в його корені: чисте єдинобожжя; пророк, відомий тим, ким він є, не піднесений вище свого становища й не позбавлений належного; і збережена книга, до якої повертаються.