Коран був збережений двома пов'язаними речами, а не однією: масовою усною передачею через безперервні ланцюги та письмовою фіксацією, що почалася ще за життя Пророка ﷺ. Більша частина плутанини походить від того, що дивляться на одне з них окремо й тим самим міряють Коран мірою книг, які дійшли лише письмово.

Ця стаття викладає обидва, потім дивиться, що кажуть найдавніші рукописи, і потім — що західні дослідники висували проти тексту.

Усна передача та ланцюг

Збереження Корану ніколи не було запам'ятовуванням окремих людей, що передавали його один одному; це була масова передача: у кожному поколінні його несла множина людей від множини, надто великої, щоб змовитися на брехні. Одне це відрізняє його від того, що дійшло за повідомленням поодиноких передавачів.

Ця передача лишилася безперервною донині: учень читає весь Коран своєму вчителеві, слухаючи його й повторюючи, і вчитель дає йому дозвіл із безперервним ланцюгом. Текст не береться з друкованого сувою; він переходить від грудей до грудей, а письмовий список свідчить про нього.

За такого стану, якби всі письмові списки були втрачені, текст лишився б збереженим у грудях тих, хто вивчив його напам'ять, — а в кожному поколінні їх тисячі. Таке немислиме для книги, що дійшла лише письмово.

Що кажуть найдавніші рукописи

Запис почався за життя Пророка ﷺ на тому, що було під рукою, — пальмових черешках і тонких каменях, — потім він був зібраний за часів Абу Бакра, а списки були зроблені й розіслані по містах за часів Усмана.

Частини цих найдавніших списків збереглися в музеях, серед них аркуші в Бірмінгемському університеті, аркуші в Національній бібліотеці в Парижі та санські рукописи. Пергамент був досліджений радіовуглецевим методом, і датування виходять у межах першого століття гіджри.

Те, що в них міститься, узгоджується з обіговим сьогодні списком у порядку сур і аятів та в їхніх словах. Ті відмінності, що в них помічаються, сягають письма перших списків — у ньому не було ні крапок, ні огласовок, — а не відмінності в читаному тексті.

Що висувалося проти тексту та відповідь на це

Деякі західні дослідники застосували до Корану методи текстології, розроблені для вивчення Нового Завіту. Ці методи спираються на одну засновку: що текст дійшов шляхом переписування, тож списки звіряють, аби відновити оригінал.

Утруднення в тому, що ця засновка не діє для Корану, бо він дійшов не самим лише переписуванням. Для мусульман письмовий список — свідок про завчене, а не його джерело, і читання береться від учителя, а не зі сторінки.

Звідси розуміються й ті відмінності, що піднімають про найдавніші рукописи: це відмінності письма, а не читаного. Перші списки були написані без крапок і огласовок саме для того, щоб вміщати всі встановлені читання; тож те, що спостерігачеві здається відмінністю в слові, є насправді одне накреслення, що несе два встановлені читання водночас.

Висновок

Кожне з двох свідчить про інше: усна передача зберігає читане, а рукописи свідчать, що написане не змінилося. Якби одне з них стояло самотою, місце для сумніву лишилося б; доказ саме в їхньому поєднанні.