Правова кваліфікація промовляння двох свідчень для прийняття ісламу
Чи є промовляння двох свідчень умовою дійсності ісламу чи його обов'язковою складовою, і як бути з тим, хто увірував серцем без промовляння?
Основа віри — переконання серця; промовляння язиком є умовою застосування мирських норм щодо мусульман.
Промовляння двох свідчень — умова дійсності віри для того, хто на це спроможний, і без нього входження в іслам недійсне.
Суть віри — прийняття серцем, а промовляння двох свідчень є умовою застосування норм ісламу у зовнішньому; тому спроможний промовити їх не визнається мусульманином, доки не промовить.
Іслам невіруючого дійсний, якщо він засвідчить, що немає божества, крім Аллаха, і що Мухаммад — посланець Аллаха; але якщо його невіра полягала в запереченні обов'язку чи пророка або в твердженні, що посланництво лише для арабів, його іслам недійсний, доки він не визнає заперечене або не зречеться всякої релігії, що суперечить ісламу, разом із двома свідченнями.